---

на селі я поет останній
скромна пісня дощатим містком
на обідні стою прощальній
берізок що кадять листком
догорить золотавим відблиском
з воску кольором тіла свіча
й дерев’яний годинник місяця
прохрипить о дванадцятій час
на стежки голубого поля
гість сталевий іде уже
злак вівса що зорею пролитий
жменя чорна його пожне.
не живі і чужі долоні
поміж вас цим пісням не жить!
тільки будуть колоси-коні
за володарем старим тужить.
буде вітер смоктати іржання
й панахиди справляючи «пляс»
скоро, скоро дзиґар дерев’яний
прохрипить о дванадцятій час!